Hello, friends!
Lately, I have been communicating very little with people in person. I don't have enough time and energy.
But I always worry about my friends who live in distant cities and follow them on social networks. The war is ongoing and there are no safe places in Ukraine.
So when friends from the capital recently came to my city for a few days, I decided to meet them.
Lviv is a museum city. Every food establishment here, whether it's a restaurant, a pub, or a coffee shop, is a work of art.
Since the weather was damp and cool those days, my friends chose the Trout, Bread and Wine restaurant for the meeting.
The interesting interior, delicious food, and conversations with old friends took me away from my everyday life a little and gave a festive mood.
Я мало спілкуюсь з людьми. Письмово у соцмережах мабуть трохи більше.
Вживу мені не вистачає сил на людей. Інтроверти з віком стають ще дикішими.
А з іншого боку я вболіваю за друзів на відстані, стараюсь стежити за їх сторінками та новинами.
Війна змінила оце відчуття відстані... У кожного з нас є друзі у різних містах країни. Київ, Одеса, Харків. Запоріжжя , Кривий Ріг. Ці міста постійно страждають від клятих рашистів. І слухаючи новини кожного разу завмираю, щоб не почути назви вулиць чи району, де живуть друзі і знайомі...
Саме тому, якщо є нагода побачитись вживу з друзями, які рідко бувають у місті, то треба постаратися... Бо що буде завтра — невідомо. Тут небезпека всюди.
Березень. В ті дні було холодно і падав нудний дощ. Але моя подруга приїхала до Львова, щоб підтримати свого чоловіка, який опинився тут у відрядженні і мав день народження.
В той вечір вона мала повертатися додому, в столицю, отож я впіймала цих молодих людей буквально за дві години до поїзда. Ну, краще, ніж нічого:)
Друзі дуже люблять різні заклали харчування Львова. Вони просто фанати наших кафе, пабів та ресторанів, адже тут панує особлива атмосфера і є багато цікавого та незвичного в інтер'єрі, в меню, в самій концепції кожного закладу.
Що казати, Львів — це місто-музей. Були часи, коли тут ходили натовпи туристів, але зараз звичайно їх кількість менша через війну.
The place is semi-dark. The interior is in a folk style, with massive wooden tables, carpets on the walls, bouquets ofspikelets in vases. I especially liked the clay lampshades, which look like some ancient inverted vessels. The light from them is directed pointwise onto each table.
Пішли у ресторан "Пструг, хліб і вино".
Пструг — це діалектна назва форелі (мабуть гуцульська), отож сама назва цілком розкриває меню закладу.
Інтер'єр дуже класний, все в міру, не люблю надміру дріботи.
Мені сподобалися колоски у масивних вазах і дивні глиняні абажури, схожі на перевернуті посудини. Тому світло точково падає на кожен конкретний стіл, а загалом панує пів темрява.
Затишно, хоча моєму смартфону таке освітлення "не по зубах". Зрештою, в той я взагалі не хотіла нічого фотографувати, ну не змогла стриматись.
Іншим разом... Бо моєю метою було подивитися на знайомих людей. Послухати. Розповідати ні. Я не маю що розповідати. Моє життя — день бабака.
We ordered baked trout and dry rose wine.
Not only is the food delicious, but utensils are also beautiful.
Замовили запечену форель та рожеве сухе вино.
Ніби все чудово... Треба повернутися, щоб ще краще розпробувати! І тоді напишу у спільноті про їжу:)
There are many beautiful little things from the life of Ukrainian highlanders, namely Hutsuls. Old photos, plates in the traditional colors of the Kosiv school (green, yellow, brown); "spider" - straw decorations that were hung on the ceiling at Christmas; warm woolen socks... Everything breathes coziness.
Тут багато гарних дрібниць із життя горян, а саме гуцулів. Старовинні фото, тарілки у традиційних кольорах косівської школи (зелений,жовтий, коричневий); "павуки" - прикраси з соломи, які вішали на Різдво; пледи і теплі вовняні шкарпетки... Можна придбати сувеніри і пляшку вина також.
Неймовірно красиво та атмосферно і на вулиці. Влітку увечері тут важко знайти вільний столик.
А поки що місто в очікуванні тепла...
Час так швидко пробіг. Ці двоє зуміли ненадовго витягнути мене з важкої буденності, розповідаючи про своє життя. Треба дозволяти собі тиху радість, якщо є така нагода. Але тут суттєве слово "тиху".
Бо надто багато горя у нашій країні.
Коли це все закінчиться? Не знаю...
Але сподіваюся, що колись до Львова знову будуть приїжджати гості з Європи та інших континентів. І ви зможете відвідати наші славні та красиві місця, зокрема і це, описане в моїй розповіді.
Дякую.
When will the war end? I don't know...
But I hope that someday guests from Europe and other continents will come to Lviv again, as they used to.
And you will be able to visit our glorious and very beautiful places, including this one described in my story.
