Друзі, сьогодні вночі приходиd святив Миколай і приніс чемним дітям подарунки. Учора ми пекли для нього печиво. Так, я знаю — це не наша традиція, але глобалізація робить своє: фільми, мультики, історії… Для дітей Миколай часто асоціюється із Сантою. У різних країнах є свої культурні особливості, але Санта-Клаус — це той самий святий Миколай, тільки на Заході він приходить на Різдво і залишає подарунки під ялинкою або у спеціальних різдвяних шкарпетках. А у нас відповідно у свій день народження, тільки він, як справжній святий, роздає подарунки, а не отримує ☺️.
Є ще традиція ставити для Санти печиво й склянку молока. Він нібито з’їдає печиво, випиває молоко — і діти зранку бачать, що святий приходив. Наші малюки захотіли так само, щоб я спекла печиво. Чесно, ця ідея мене не дуже надихнула — бо останнім часом я втомилася від щоденної рутини на кухні. Я люблю готувати, але коли постійно потрібно вигадувати обід і вечерю, а ще окремо готувати дітям (бо вони часто не хочуть їсти те, що їдять дорослі… хіба що Максим), то творчість просто зникає.
Але діти попросили, особливо Маркіян, тож я погодилася. Замісила простеньке пісочне тісто, посипала зверху цукром і поставила в духовку на 180° приблизно на 20 хвилин — і печиво готове. Не надто вишукане, не суперсмачне, але головне — діти були в захваті від самого процесу, вони разом допомагали збивати, вимішувати, сміялися, раділи. Їм важливо було зробити печиво саме для святого Миколая. І це — найцінніше. 🥰
Головне — дух свята, віри в те, що святий прийде і принесе подарунки слухняним діткам. Це не можна руйнувати. Ми маємо зберегти дитячу віру в диво, особливо в такі важкі часи.
Учора ми подивилися фільм “Диво на 34-й вулиці”. Це світлий, теплий сімейний фільм, який наповнює атмосферою Різдва, вірою в чудо — хоча там і немає справжньої магії. Є віра в людську доброту, у те, що добро зрештою перемагає зло. Фільм 90-х, і саме з таких історій тоді виростала надія.
Зараз усе інакше. Ми живемо в епоху війн і глобальних потрясінь. Сподіваюся, що колись повернемося до тієї світлості, яка була в 90-х на Заході. У нас ті часи були нелегкими, але тоді ми вірили, що майбутнє буде кращим. А тепер… ми часто навіть не знаємо, чого чекати завтра. Щоночі над нами летять дрони й ракети, і ми не знаємо, чи зустрінемо ранок.
Тому потрібно жити кожним днем, кожною секундою — і не забувати, хто нас захищає. Бо сьогодні ще й День Збройних Сил України. Саме ці титани тримають нас на своїх плечах. Вони виснажені, вони віддають себе до останнього — і їм потрібна наша підтримка, як моральна, так і практична.
Дякуємо нашим захисникам. Молімося за їхнє здоров’я. І просімо заступництва в небесного покровителя — святого Миколая.
