Привіт, друзі!
Це було кілька днів тому. Тоді в мене була зустріч із подругами. До нас приїхала "закордонна учасниця" нашого дівочого клубу, яка на початку повномасштабного вторгнення виїхала до Британії разом із донькою. Там вона й залишилася, бо знайшла своє кохання. Але вона щороку повертається в Україну на кілька днів, і ми щоразу намагаємося виділити якомога більше часу, щоб побути разом, адже наживо бачимося дуже рідко, хоча онлайн спілкуємося часто.
Тож дітей я залишила чоловікові, а сама зібралася на зустріч із ночівлею. Даринка запропонувала татові замовити піцу, бо якось одного разу, коли я їхала, він так зробив — готувати лінувався, а я ж нічого наперед не залишала. Ну, буває 😊
Але цього разу їжа вдома була, і чоловік вирішив трохи зекономити, бо замовляти піцу зараз — задоволення не з дешевих і для сімейного бюджету відчутне.
Тоді Даринка вирішила покреативити. Вона десь чула, що можна зробити таку собі «піцу» з лаваша — тонкого вірменського бездріжджового хліба, уже пропеченого. Його можна їсти й так, намазувати різними начинками, зазвичай використовують для шаурми. Але якщо не загортати, а викласти начинку зверху, то цілком можна уявити, що це маленька піца.
Даринка вирішила приготувати піцу для себе, тата і молодшого брата. Зробила все, як зазвичай: змастила основу кетчупом, виклала ковбаску, помідори, натерла сир. А для тата зробила ще піцу на його замовлення — додала фіолетову цибульку, яку він дуже любить.
У результаті всі були задоволені: Даринка — бо отримала піцу таку, як хотіла, Максим теж,
тато — бо мав щасливу донечку і ще й смачну піцу з цибулею, яка йому дуже сподобалась.
Єдиний, хто залишився незадоволений, — Маркіян ))). Він прийшов трохи згодом і категорично відмовився від піци на лаваші. Хоч Даринка й пропонувала зробити йому сирну, але ні — йому подобається тільки мамина піца або з піцерії.😄
